Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2015 року Справа № 904/4987/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М.- головуючого Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргуарбітражного керуючого Остапенка Євгена Сергійовича, м. Дніпропетровськна постановувід 20.01.2015 Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі№ 904/4987/14 господарського суду Дніпропетровської областіза заявою до божника проДніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області Приватного підприємства "Саніс", м. Дніпродзержинськ банкрутствоза заявою Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку "ПриватБанк", м. Дніпропетровськпро визнання грошових вимог

в судовому засіданні взяв участь представник:

ПАТ КБ "ПриватБанк" - Слостін А.Г., довір.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2014 у справі № 904/4987/14 прийнято до розгляду заяву Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Кредитор, Інспекція) про порушення справи про банкрутство приватного підприємства "Саніс" (далі - Боржник, ПП "Саніс") в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції після набрання чинності з 19.01.2013 внесених змін) (далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2014 порушено провадження у справі про банкрутство Боржника, введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, а справу призначено до розгляду в судовому засіданні тощо.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2014 (суддя - Калиниченко Л.М.) визнано грошові вимоги публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ПП "Саніс" на суму 200 грн. 00 коп., які віднесено до четвертої черги задоволення вимог кредиторів, решту вимог - відхилено.

Не погодившись частково із вказаною ухвалою суду першої інстанції, публічне акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі - Банк) звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2014 в частині відмови у визнанні грошових вимог Банку та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати заявлені Банком грошові вимоги в сумі 113 786 грн. 15 коп. та внести їх до реєстру вимог кредиторів.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 (головуючий суддя - Білецька Л.М., судді: Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.) апеляційну скаргу задоволено, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2014 скасовано частково, визнано грошові вимоги публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ПП "Саніс" на суму 113 786 грн. 15 коп. та віднесено до четвертої черги задоволення грошових вимог кредиторів. В іншій частині ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду апеляційної інстанції, арбітражний керуючий Остапенко Євген Сергійович звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.01.2015, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2014 залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального права, зокрема, ст.23 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Банк просить залишити без змін постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 та відмовити у задоволенні касаційної скарги арбітражного керуючого Остапенка Євгена Сергійовича.

Заслухавши пояснення представника Банку, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Скасовуючи частково ухвалу суду першої інстанції та приймаючи рішення про визнання грошових вимог Банку до Боржника на суму 113 786 грн. 15 коп., суд апеляційної інстанції визнав доведеними заявлені Банком кредиторські вимоги. При цьому, апеляційний суд зазначив, що висновок місцевого господарського суду стосовно не доведеності кредитором факту існування між сторонами договірних відносин та, відповідно, виникнення у боржника кредитних зобов'язань, є помилковим.

Заперечуючи такі висновки, скаржник вказує на те, що в порушення ст. 23 Закону про банкрутство оскаржуваною постановою визнано кредиторські вимоги Банку без наявних у матеріалах справи доказів їх виникнення. Зокрема, арбітражний керуючий Остапенко Євген Сергійович зазначає, що Банком не долучені до матеріалів справи документи, які б свідчили про надання кредитних коштів боржнику - виписки з поточного рахунку, заяви про отримання коштів тощо. На думку скаржника, апеляційним судом не враховано, що неможливо встановити факт виникнення заборгованості з повернення кредитних коштів, оскільки не підтверджений факт надання коштів.

Крім того, за твердженням заявника касаційної скарги, кредиторські вимоги Банку є необґрунтованими та недоведеними ще й з огляду на те, що розрахунок заборгованості зроблений одноособово Банком, не містить відповідних формул або арифметичних правил, за якими здійснювались розрахунки, що унеможливлює проведення їх перевірки.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними запереченнями, оскільки вони викладені всупереч встановлених судами обставин справи та застосованих при цьому норм законодавства.

Як встановлено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, 15.12.2005 між Банком та ПП "Саніс" (Клієнт), на підставі заяви останнього, укладено Договір банківського рахунку №DZ0N5K (а.с.11-12), відповідно до умов якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок/рахунки у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий/карткові) та інші рахунки зі спеціальним режимом використання) та здійснює його/їх розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства.

Боржник був ознайомлений під підпис з наступними банківськими документами: розрахунок встановлення ліміту залишку готівки в касі ПП "Саніс", регламент робіт розрахунково-інформаційних програних продуктів, регламент отримання інформації про стан рахунків засобами мобільного зв'язку, правила користування платіжною карткою, регламент надання мінімального бланкового овердрафтового кредиту на картковий рахунок, зведений реєстр тарифів, додаткова угода №1 від 15.12.2005, реєстр тарифів на послуги розрахунково-касового обслуговування (а.с.13-25).

Враховуючи викладене та згідно розрахунку (а.с.27), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що станом на 21.07.2014 у Боржника виникла заборгованість в сумі 2 571 грн. 40 коп.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

За приписами до ч.1 п.4 ст.179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2. ст.639 ЦК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02.03.2011 між Банком та ПП "Саніс" (далі - Клієнт), на підставі заяви останнього, укладено Договір б/н про встановлення кредитного ліміту в сумі 50 000 грн. 00 коп., відповідно до умов якого Банк за наявності вільних грошових коштів здійснює обслуговування кредитного ліміту на вказаному рахунку Клієнта. Про розмір ліміту Банк повідомляє на Клієнта на свій вибір або у письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку та клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за кредитування кредитним лімітом регламентується Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами банку, що розміщені у мережі Інтернет на сайті www. privatbank.ua.

Як вбачається з матеріалів справи, заява боржника ПП "Саніс" від 02.03.2011 (а.с.26) складена та закріплена електронним підписом Клієнта в системі "Інтернет-клієнт-банкінг "Приват24". Підписуючи цю заяву, боржник, просив встановити кредитний ліміт на розрахунковий рахунок №26001050245260 в сумі 50 000 грн. 00 коп., та погодився з умовами, викладеними в Умовах і Правилах надання банківських послуг, тарифами Банку, що розміщені на сайті останнього, зокрема, Боржник був повідомлений про те, що разом з цією заявою складається Договір про встановлення кредитного ліміту в сумі 50 000 грн. 00 коп.

Апеляційним судом встановлено, що договір, який укладено між сторонами, складається із заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбитка печатки, Умов і правил надання банківських послуг (далі - Умови), які оприлюднені через офіційний сайт Банку. При цьому, зазначений договір підписаний обома сторонами в установленому законом порядку, не оспорювався та недійсним не визнаний.

Відповідно до ст. ст. 1054, 1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до п. 3.18.1.3 Умов, кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта з повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди.

Пунктом 3.18.1.8 Умов передбачено, що проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки").

Ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (п. 3.18.1.6 Умов).

Пунктом 3.18.6.1 Умов визначено, що обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку Клієнта здійснюється з моменту подачі Клієнтом до Банку заяви на приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг» (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки") та/або з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитного ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язань сторонами.

З урахуванням викладеного та згідно матеріалів справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що Банк свої зобов'язання за Договором б/н від 02.03.2011 виконав у повному обсязі (а.с.105-115), надавши Боржнику кредитний ліміт у розмірі 50 000 грн. 00 коп.

При цьому, як встановлено апеляційним судом в ході розгляду справи, ПП "Саніс" свої зобов'язання за договором б/н від 02.03.2011 перед Банком у повному обсязі не виконав. У зв'язку з порушенням Боржником умов зазначеного договору, станом на 21.07.2014, у нього виникла заборгованість перед Банком в сумі 111 214 грн. 75 коп.: заборгованість за кредитом (тіло) - 38 917 грн. 39 коп., заборгованість за відсотками - 42 793 грн. 91 коп., заборгованість з комісії - 8 901 грн. 04 коп., заборгованість з пені - 20 602 грн. 41 коп. (а.с.36).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

З огляду на зазначене та з урахуванням положень п. 3.18.4.1, 3.18.4.1.1 - 3.18.4.1.4, 3.18.4.4, 3.18.4.9, 3.18.4.10, 3.18.2.3.4 Умов, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність заборгованості ПП "Саніс" за кредитом (тіло) в розмірі 38 917 грн. 39 коп., за відсотками - 42 793 грн. 91 коп. та заборгованості з комісії в розмірі 8 901 грн. 04 коп.

У відповідності до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено параграфом про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1 та 2 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Водночас, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності із ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає законним та обґрунтованим також і висновок апеляційного суду про те, що вимоги Банка про стягнення з Боржника пені за прострочення сплати кредиту, відсотків та комісійної винагороди за користування кредитом, є правомірними та такими, що підлягають визнанню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судом апеляційної інстанцій обставин справи, колегія суддів погоджується із правомірними та обґрунтованими висновками апеляційного суду в оскаржуваній постанові.

Доводи касаційної скарги арбітражного керуючого Остапенка Євгена Сергійовича не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про доведеність грошових вимог Банку до Боржника, а тому оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції після набрання чинності з 19.01.2013 внесених змін), ст.ст. 530, 549, 611, 612, 626, 627, 639, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 179, 216, 230 Господарського Кодексу України, Умов та Правил надання банківських послуг та ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу арбітражного керуючого Остапенка Євгена Сергійовича залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 у справі № 904/4987/14 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 12.03.2015